Скалолазание в Украине

Вони скрізь

Планувалися вихідні зовсім інакше – Денеші. Вийшло так, що… не вийшло: хто захворів, кому випало відвідати хрещеницю в Житомирі. Ну думаю, пройде день спокійно і банально. Хоча на старих фото Житомир і виглядає досить звабливо у скелелазному плані, я не думала, що “вони” там є. Адже всі їдуть у Депеші і в Житомирі оглядають лише центральну площу або автовокзал.

Передчуття, що “вони” скрізь, почалися вже на трасі Київ – Житомир. Побачила банер з написом “розміщення реклами” (нажаль фото зробити не мала можливості :( ) і зрозуміла, що їду у вірному напрямку і відчулася нестача спорядження (для тих, хто не піднімає голови по дорозі або не їздив по цій трасі, або за якихось інших причин не знає про який банер йде мова, пояснюю: зображений скелелаз і поряд вищезазначений напис).

Цивільно провівши час у лікарні, мене вирішили “вигуляти” по місту. Все що я знала і бачила з вікна авто у Житомирі – то підвісний міст ліворуч, літак праворуч і на самому виїзді – вічний вогонь. От з мосту і почали, де зустрілися “перші ластівки”. Щоправда, ніяк не могла зрозуміти, що збиралися робити два хлопці в системах з однією “вісімкою” і жмутом статики. Вони стояли палили і довго намагалися чи то пригадати, чи то вигадати якісь вузли. Кінця цього дійства я не дочекалася. Сподіваюсь, з мосту вони повернулися цілі і не заплямували репутацію скелелазів. Далі на мості побачила купу вузлів (теж на статиці) і подумала, що така забава на житомирському мосту: намотати величезну купу вузлів і потім спускатися. На протилежний берег по діагоналі тягнулася вірьовка, на якій в метрах 5-7 від берега над річкою хтось висів і не зрозуміло, що робив: чи то вже спустився і чекав поки його заберуть з води, чи то застряг, не доїхавши до берега. Стало сумно від тих всіх “атракціонів”. Адже люди думатимуть, що отаке воно “мостолазіння”, а справжньої краси на скелях і не бачать (сорі, матеріал без фото).

Просуваючись далі по “місцевим достопрємічатєльностям”, вийшли до вічного вогню. Тут потрібно віддати належне спеці: вона загнала нас на симпатичну стежку в тіні дерев. Звідти дмухнуло прохолодою і характерним запахом річки, яка тече в місті. Взагалі-то мені хотіли показати ще одну красу міста, яка називається Голова Чацького. І тут я зрозуміла: по-перше, приїхала я сюди недаремно, по-друге, буде що розповісти двом лоботрясам, які чекають на мене у Києві, по-третє, знайшлося нове місце ще нами не відвідане. Спочатку я зраділа, що привезу інформацію про щось новеньке. Але сонечко виблискувало на знайомих металевих “кільцях” і “шлямбурах” і я зрозуміла, що до мене тут вже побували “вони”, все пробили і підписали для наступних.

Місцевість доволі симпатична і не спаплюжена місцевими, вони здебільшого відпочивають трохи далі вверх по течії. Щоправда, сюди приходять досить часто, щоб стрибати, деякі тут і залишаються :( . Судячи з того, що внизу є характерні написи про “вічне кохання”, підходи до низу є. Але я не спускалася (сорі), тому чи зручно там страхувати відповісти не можу. Детальніша інформація на фото.

Протилежний берег за плотиною теж досить цікавий у вертикальному плані. До нього я не дійшла через брак часу. Кажуть, що потрапити до протилежноберегових скель можна, йдучи від підвісного мосту по стежці вздовж берега, або від того ж вічного вогню спуститися до Тетерева і перейти нижче плотини по камінню, якого там вдосталь накидано.

Декілька слів про погоду. Погода в тих краях мінлива і вередлива (свої порівняння залишу при собі). За декілька годин ми встигли прожаритися, притруситися піском і змокнути під дощем. Мій гід каже, що за його спостереженнями дощ тут може початися без будь-яких попереджень з ясного неба. Можливо оберігає і проганяє від своїх скель небажаних відвідувачів.

Повертатися було трохи сумно. По-перше, місця дійсно приємні, шкода було їх залишати. По-друге… ну про маршрутки Житомир – Київ не хочеться говорити, хто їздив, той знає. Для тих, хто не їздив порада: прямуйте на автостанцію “Дачна” і вже звідтіля прямуйте автобусом. Хоча і довше, але якось приємніші там водії. І сумно якось самому повертатися… Куняєш у маршрутці, а дружнього плеча поруч немає :( . Щоправда, у Києві була тепла зустріч (дякую всім).

Р.P.S. Для тих, хто вирішив відвідати “чацького” корисна інформація:

до Житомира як добиратися ви вже зрозуміли (див. вище);

далі 2 шляхи:

- якщо ви доїхали до автовокзалу, то сідаєте на 1 тролейбус і прямуєте до зупинки “Театральна” (то є вже центр), далі робите пересадку на 5 тролейбус і їдете до зупинки “Монумент Слави”;

- якщо ви доїхали на маршрутці до центру, то одразу сідаєте на 5 тролейбус;не доходячи до Монументу Слави, звертаєте праворуч на стежку, яка веде вниз до річки Тетерів і вздовж неї прямуєте хвилин 3-5. Ви на місці!

На зворотньому шляху можна трохи пройти берегом річки, слухняно звернути стежкою праворуч і вуличкою, яка дуже схожа на сільську (не лякайтеся, це ще Житомир) вийдете до тролейбусної зупинки “Політехнічний університет”. Тим самим 5 тролейбусом повертаєтеся до центру.

Звичайно, ходять і маршрутки. Я їхала на тролейбусі, тому і пишу, що знаю, це по-перше. По-друге, в тролейбусі зручніше з наплічником. Ну і по-третє, маршрутки більлше схильні змінювати свій маршрут, ніж тролейбуси.

©Krysko